Людина - слово

       Валерія Винарського, поета з Андріївського узвозу, бачили та знають багато киян та туристів. Ця людина – унікальна. Хоча б тому, що вважає себе генієм і не соромиться говорити про це іншим. «Найбільша таємниця цього міста – це я», – каже поет. 

Немає такого слова, з яким би він не міг скласти й процитувати чотиривірш за пару секунд. А за хвилину їх може бути й три і п’ять. 

Якщо ви пройдете Андріївським узвозом, то Винарський обов’язково до вас звернеться чи схопить за руку й запропонує назвати будь-який іменник та зачитає вірш із названим словом. Комусь це подобається, адже не кожного дня зустрінеш незвичайного чоловіка, інших – відлякує, не всім подобається така поведінка.

Сам Валерій до таких людей відноситься спокійно: «Всі нині переймаються тим, як набити свій шлунок, а не духовним. Я захоплююсь тими, хто все ще цікавиться внутрішнім розвитком особистості». А саме такі люди, на його думку, зупиняються  поговорити з поетом.

-         В чому секрет вашого методу складання поезії?

-         Це не метод, – каже він. – я написав дуже багато віршів, близько 10 000. Я пам’ятаю, на якій поличці в моїй голові лежить кожне слово.

-         А які слова найчастіше запитують? 

-         Кохання, стіл, книга, дерево. Але бувають і рідкісні слова. Наприклад, емансипація, вестибулярний апарат, трансформація. Я і з ними справляюся.

-         Чи вважаєте ви себе реалізованою людиною?

-         Я вважаю себе людиною, яка здатна на те, на що не здатна жодна людина в світі. Те, що я роблю, ніхто і ніколи не вмів робити.

-         Як ви ставитеся до того, що стоїте на Андріївському узвозі?

-         На жаль, в мене немає інших методів, щоб донести людям свою творчість.

Життя продовжується, і можливість дарувати й ділитися з людьми своєю творчістю у Валерія Винарського залишається. І хоч як би йому не хотілось, але все-таки день у день ця унікальна людина знаходить в собі сили писати, жити й творити.