23 квітня - Міжнародний день книги й авторського права!

Людина - слово

       Валерія Винарського, поета з Андріївського узвозу, бачили та знають багато киян та туристів. Ця людина – унікальна. Хоча б тому, що вважає себе генієм і не соромиться говорити про це іншим. «Найбільша таємниця цього міста – це я», – каже поет. 

Немає такого слова, з яким би він не міг скласти й процитувати чотиривірш за пару секунд. А за хвилину їх може бути й три і п’ять. 

Якщо ви пройдете Андріївським узвозом, то Винарський обов’язково до вас звернеться чи схопить за руку й запропонує назвати будь-який іменник та зачитає вірш із названим словом. Комусь це подобається, адже не кожного дня зустрінеш незвичайного чоловіка, інших – відлякує, не всім подобається така поведінка.

Сам Валерій до таких людей відноситься спокійно: «Всі нині переймаються тим, як набити свій шлунок, а не духовним. Я захоплююсь тими, хто все ще цікавиться внутрішнім розвитком особистості». А саме такі люди, на його думку, зупиняються  поговорити з поетом.

-         В чому секрет вашого методу складання поезії?

-         Це не метод, – каже він. – я написав дуже багато віршів, близько 10 000. Я пам’ятаю, на якій поличці в моїй голові лежить кожне слово.

-         А які слова найчастіше запитують? 

-         Кохання, стіл, книга, дерево. Але бувають і рідкісні слова. Наприклад, емансипація, вестибулярний апарат, трансформація. Я і з ними справляюся.

-         Чи вважаєте ви себе реалізованою людиною?

-         Я вважаю себе людиною, яка здатна на те, на що не здатна жодна людина в світі. Те, що я роблю, ніхто і ніколи не вмів робити.

-         Як ви ставитеся до того, що стоїте на Андріївському узвозі?

-         На жаль, в мене немає інших методів, щоб донести людям свою творчість.

Життя продовжується, і можливість дарувати й ділитися з людьми своєю творчістю у Валерія Винарського залишається. І хоч як би йому не хотілось, але все-таки день у день ця унікальна людина знаходить в собі сили писати, жити й творити.

ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ВУЛИЦІ

 
Андріївський узвіз – одна з найстаріших вулиць Києва. У давні часи вона поєднувала княже місто на горі із Подолом внизу. Андріївську вулицю називають найбільш київською.

Коли я буваю в Києві, мені завжди хочеться піти й прогулятись Андріївським узвозом. Ця вулиця приваблює якоюсь таємничістю, загадковістю, старовиною. На мою думку, це одне із місць, яке потрібно відвідати кожному.

Трохи про історію назви цієї вулиці.

За легендою, Андріївський узвіз називається так завдяки Святому Андрію Первозванному. Вона свідчить, що колись на місці Дніпра було море, але коли Святий Андрій поставив на вершині пагорба хрест, вода відійшла, і більша частина морських вод залишилася й сховалася під Андріївською горою. Коли пізніше тут побудували Андріївську церкву, то під престолом відкрився колодязь.
Кажуть, що в Андріївській церкві немає дзвонів, тому що, при першому ж ударі, вода прокинулася б і залила б не тільки Київ, але й усе Лівобережжя.

Нинішня Андріївська церква була побудована в стилі бароко зодчим Іваном Федоровичем Мічуріним за проектом архітектора Бартоломео Растреллі.

Однокупольний п’ятиглавий храм має форму хреста, на кутах якого розташовані декоративні башти, він заслужено вважається одним з найкращих в стилі бароко. Багатство зовнішнього оздоблення, яскравість, велика кількість позолоти – все це робить Андріївську церкву по-казковому пишною, схожою на палац.

До церкви ми підіймаємось сходами, одночасно дивуючись, як гармонує споруда із київськими пейзажами. Балюстрада навколо церкви дарує нам панорами Подолу і велич Дніпра.

Поруч встановлено пам’ятник героям п’єси М. Старицького «За двома зайцями» – Проні Прокопівні та Голохвастову.  Композиція вважається «пам’ятником нового типу». Постамент став невід’ємною частиною Андріївського узвозу. Біля нього часто фотографуються туристи. Існують прикмети: якщо потерти каблучку на руці в Проні або жука на піджаку Голохвастова, то вдало вийдеш заміж чи одружишся. Ці деталі відполіровані до блиску. А якщо кинути монетку під черевик Голохвастова, то ніколи не зазнаєш матеріальної скрути.

Неподалік від церкви знаходиться Замок Річарда. Це одна з найтаємничіших будівель вулиці.

Пам'яткою є і будинок №13, де жив письменник Михайло Булгаков, який зараз є музеєм.

Андріївський узвіз – це переплетіння світлого й темного, правдивого й напівлегендарного. Тут є місце і театру. Театр «Колесо» - світ мистецтва і перевтілень.

На честь Андріївського узвозу відкрито «Музей однієї вулиці». В ньому представлена ​​історія узвозу в картинах, фотографіях та інших речах від старовини до наших днів.

Андріївський узвіз називають ще київським Монмартром - вулиця рясніє ятками з сувенірами сюди приходять художники зі своїми творами на продаж, музиканти і артисти. Тут можна не тільки відчути прекрасне душею, а й придбати щось на згадку: сувеніри, вишиванки, писаний посуд, фігурки тощо.

На Андріївській вулиці завжди панує атмосфера свята та безтурботності. Нещодавно узвіз відреставрували у стилі ХІХ століття: тротуари вимощені спеціальною цеглою, зробленою за стародавньою технологією, виготовлено чавунні ліхтарі за старовинними малюнками тих часів.

Андріївський узвіз – чудове місце не лише для тих, хто хоче відчути дух історичного минулого, але й чудовий закуток мистецького життя столиці. Коли б ви сюди не завітали, тут, за будь якої погоди, побачите хоча б кількох художників, що виставляють свої картини, або ж тих, хто продає зразки прикладного мистецтва – прикраси, різноманітний посуд, цікаві фігурки. Це місце, куди хочеться повертатися знову і знову.

Чому я обираю паперову книгу, а не електронну

  На сучасному етапі розвитку суспільства неодноразово поставало питання: що краще паперова чи електронна книга?

Я обираю паперову книгу, хоча є і багато книжок, збережених на ноутбуці.

Багато чого в житті ми робимо за звичкою, і від неї деколи важко відмовитися.

Я вважаю, що книги неможливо замінити блимаючим екранчиком, яким би він зручним не був. Я люблю читати паперові книги, загорнувшись у теплу ковдру, шурхотіти сторінками і при цьому поринати у світ твору. Сторінки запам’ятовуються, в той час як електронна інформація не структурується, залишається віртуальною.

Кажуть, що електронна книга зараз має більше переваг над паперовою. Але якщо подумати, то не все так просто й зручно, як здавалось би. Електронні книги так само не вічні як і друковані, а можливо, можуть прослужити зовсім мало. По-перше, поводитись з електронною книгою слід дуже обережно. Екран досить крихкий і може тріснути при сильному натиску чи неправильному поводженні з ним. Заміна екрану коштує майже так само як і пристрій. Тому переваги змінюються на недоліки. По-друге, залежність  електронної книги від джерела живлення. Так, з одного боку, її легше взяти з собою на природу або читати під час поїздки в транспорті, а з іншого – важко буде знайти, де б підзарядити батарею. З друкованою книгою таких проблем не виникатиме.

Паперова книга, на відмінну від електронної буде прочитана і через декілька років. Адже формат електронних книг не завжди підтримують електронні носії.

Паперову книгу, яка пахне друкарським чорнилом, набагато приємніше тримати в руках, ніж електронну. Її можна дати комусь почитати чи подарувати. Електронну книгу не загорнеш у красиву упаковку, не підпишеш, щоб вона нагадувала про те, хто її подарував.

Я не кажу, що треба цуратися електронних книг. Адже багато письменників  не мають можливості друкувати свої твори на папері, та й якість електронних носіїв дедалі зростає.

Звичайно, й друковані книги не обійдуться без недоліків. Невдала верстка, погана якість паперу, завищена вартість, низька доступність – ось основні вади, які постають перед читачами. Електронні книги майже доступні кожному, їх можна поміщати скільки завгодно в пристрій для читання і легко носити з собою.

Зараз майже в кожного є планшет або смартфон, практично кожен має доступ до комп’ютера.

Діти часто на уроках використовують електронну книгу замість підручників. Так, з одного боку, їм легше носити одну книгу, ніж декілька, а з іншого – вони постійно відволікаються і важко сприймають матеріал. А якщо екран не дуже якісний, то погіршується зір.

Дослідження показали, що діти, які вибирають традиційні друковані видання, більш схильні насолоджуватися читанням у порівнянні з тими, хто читає з екранів електронних пристроїв. Також ті, хто читають друковані видання, куди частіше мають улюблені книги.

Електронна книга не вічна. Чи читатимуть через кілька років цю саму електронну книгу? Чи підтримуватиметься формат? Чого не скажеш про друковану.

Думаю, що ніхто не відмовиться від паперових книг остаточно, адже вони більш зручні для читання.

Та час біжить невблаганно швидко, і можливо, вже через сто років, а може й менше, суспільство повністю перейде на читання електронних книг. А звичну для всіх нас друковану книгу можна буде побачити лише в музеях і в приватних колекціях.

паперові чи друковані книги from Irina Lyubomskaya